Наші старшини

До різних військових шкіл з Дивізії були вислані 600 кандидатів на старшин і 200 кандидатів на підстаршин. Також 100 вояків відбули різні підстаршинські курси в Дивізії. У числі тих 600 кандидатів були 256 кол. старшин з різних армій Першої світової війни. Вони не були ознайомлені з новою зброєю і новою воєнною тактикою. Здавалося, що їхній вік не дозволить їм відбувати довгі марші та взагалі проходити твердий, старшинський вишкіл, зокрема тим, хто майже двадцять років просидів при бюрку. Але вже на вишколі в Просечніцах, Чехія, виявилося, що вони витривалі й давали собі раду з різними труднощами. Велике почуття обов'язку та бажання подати добрий приклад вояцтву - додавали їм сили й витривалости. Безумовно, що вони мали труднощі. Адже ж усі вони служили у різних арміях: російській - царській, австро-угорській, польській, румунській, мадярській, совєтській, і вишколювались різною зброєю та мали різний військовий вишкіл.

Їхнім позитивом, головно учасників Першої світової війни, був воєнний досвід і воєнне знання, чого не мали молоді старшини. Дехто зі старших перебув шість років на війні в часах Першої світової війни, а опісля у Визвольних Змаганнях. Такі старшини мали багате воєнне знання. Цього їхнього позитиву не розуміли німці. Часто їм більше подобалося, як молодий старшина хвацько стукнув закаблуками, і вони думали, що так само буде блискуче й з командуванням на фронті. А в бойових діях, наприклад, майор Палієнко показав, що вік для нього не мав значення, і вив'язувався зі своїх завдань куди краще, ніж молоді старшини.

Труднощі теж були внаслідок того, що не всі вони знали (а до речі, теж і не всі молоді старшини) німецьку мову. Про це я вже згадував.

Звичайно, що про наших старшин можна писати дуже багато, але про них, напевно, є багато в споминах інших. Хочу тут згадати про о. митрата д-ра Василя Лабу. Не пригадую, коли саме я побачив його вперше в Дивізії, але одного разу, а це було напочатках, прийшов він з кимсь зі старшин до касина штабу Дивізії. Звичайно, в нього не було стрункої постави, був дещо згорблений, мундир недопасований, пояс незатягнений, одним словом, виглядав серед молодих старшин дуже скромно, навіть убого.

Засіли ми до обіду. Почалася розмова. Дехто навіть і не дивився в його сторону та говорив зі сусідом про різне. Митрат почав розмову також про різне, а потім завів про німецьку культуру, філософію, літературу. Виявилося, що більшість старшин-німців мало що знали й не розбиралися в таких наукових тонкостях, що їх розгорнув отець митрат. Цікаво було спостерігати зміну у відношенню до нього. Коли перед тим німці споглядали на нього з погордою чи іґнорацією, тепер уже сам генерал підсунув йому тарілку, а всі слухали з увагою того чужинця-священика, який знав набагато краще за них усіх їхню культуру, філософію, літературу. Після обіду всі старшини відпровадили отця митрата аж до виходу з касина. Година розмови зробила на них велике враження. Всі переконалися, що не все туго затягнений пояс вирішує про здібність і вартість людини, але таки вирішують знання і характер.

Митрат д-р Василь Лаба також неодноразово розмовляв зі штабовими старшинами про Першу світову війну як справжній воєнний спеціяліст, бо він був військовим капеляном в австро-угорській армії і тому орієнтувався добре у воєнних справах, часто куди краще за не одного штабового старшину.

Сотник Дмитро Паліїв був старшиною ще в Українських Січових Стрільців. В армії УГА був чотарем і ад'ютантом ген. Мирона Тарнавського. Був одним із основників УВО та членом її проводу. Видатний журналіст, посол до польського сейму в 1928-1930 роках, кілька разів ув'язнений, провідник леґальної націоналістичної організації - Фронт Національної Єдности, і один з організаторів І УД. У Дивізії сотник Паліїв працював у штабовому відділі VI як старшинський референт і був зв'язковим Дивізії до Військової Управи. Як відомо, в штабі Дивізії було зовсім мало українців-старшин. Це тому, що дивізійний командир зовсім не зважав на поради наших представників, бо ж він і не спілкувався навіть зі своїми найближчими співпрацівниками. Тому сотник Дмитро Паліїв дуже мало міг вирішувати про питання обсади наших старшин у Дивізії, про старшин, підстаршин і вояцтво.

Ген. Фрайтаґ узагалі не прислухався до порад досвідченого Палієва. Наприклад, він відкинув пропоновану поміч УПА під Бродами. Звичайно, як чужинець він не міг орієнтуватися в тому, якою силою є УПА, але ж для того був дорадник-українець. Дивізія на потребувала напочатку ніякої помочі, але пізніше упівці могли подати неабияку поміч зв'язку. Це були повстанці з тих околиць, які прекрасно орієнтувалися і знали свій терен та могли дуже допомогти Дивізії. Як пише майор Гайке, ген. Фрайтаґ відмовився від їхньої помочі, бо, мовляв, які це вояки, що не носять мундирів.

Невідомо, де і як пропав Паліїв у боях. Були різні здогади, але непровірені.

Про сотника Дмитра Палієва подам ось такий характеристичний епізод.

Одного разу ген. Фрайтаґ нагло скликав полкових і курінних старшин телефоном до штабу Дивізії. Приходимо. Тоді він гостро говорить, як це можливе, що в одного вояка військовий лікар знайшов дві воші. Починає лаяти українців-вояків за недбальство, а нарешті каже (до речі, абсурдне ствердження), що в його частинах на фронті вошей у вояків не було.

Тоді сотник Паліїв дуже спокійно каже, що не вірить, щоб у когось не було вошей після двох місяців побуту на фронті. Питає тоді ген. Фрайтаґа, чи він знає, який приділ мила в Галичині на одну родину. Ми всі були заскочені таким виступом Палієва. Сподівалися, що ген. Фрайтаґ ще гірше буде кричати та лютитися, але сталося навпаки. Він скоро закінчив відправу зі старшинами, а опісля залишив мене й сотника Палієва і вже тоді розмовляв з нами зовсім спокійно. Ми тоді вияснили йому з нашого власного досвіду, як це буває на фронті, а також розповіли про те, які відносини є в убогих наших селян і який малий є приділ мила. Поволі його переконали, що й у його вояків на фронті були воші, лише, мабуть, він цього не провіряв.

Звичайно, що після тієї відправи ми всі почали звертати більшу увагу на вояцьку гіґієну.

Сотник Дмитро Паліїв - це була людина з характером, воєнним досвідом, дружня для всіх старшин, підстаршин і вояків. Був щирий у розмові, все мав для кожного час, хто приходив до нього в будь-якій справі. Можна сказати, що урядував не вісім годин, а весь час, і в канцелярії, й на квартирі. Йому трудно приходилось полагоджувати різні конфлікти наших старшин з німцями-старшинами, але якось йому вдавалося і це позитивно розв'язувати. Сотник Богдан Підгайний цікаво згадував про Палієва, пишучи, що Паліїв та інші були абсолютно проти «лісу», але змінили своє ставлення, особливо сотник Паліїв, аж перед самим боєм під Бродами. Незважаючи однак на своє вкрай неприхильне ставлення до УПА й ОУН, у той же час сотник Паліїв дав доказ своєї лицарськости, ставши в ультимативній формі в обороні пор. Качмара - члена ОУН, коли ґестапо приїхало його арештувати.