Чи ДУН сповнили своє завдання?

Перебуваючи у в'язниці, ми мали багато часу, щоб продискутувати та обміркувати всю історію ДУН, розглянути всі позитивні чи неґативні його сторінки, ствердити, чи була потреба творення цього нашого Леґіону. Яка була його роля у визвольній боротьбі нашого народу, і чи сповнив цей Леґіон своє завдання?

Дружини Українських Націоналістів мали бути зав'язком, початком українського національного війська, що мало боротися за визволення й усамостійнення України.

Так не сталося, але цей Леґіон дав Українській Повстанській Армії та І УД УНА добре вишколених і загартованих у протипартизанській боротьбі вояків. Леґіон дав УПА сотника Романа Шухевича, що був її головним Командиром. Дав пор. Сидора, який в УПА був командиром північної округи. Пішли до УПА теж інші старшини та підстаршини й вояки Леґіону, що поклали своє життя в боях з німцями та большевиками. І УД УНА збагатилася такими вишколеними старшинами, як сотник Михайло Бриґідер, пор. Роман Бойцун, пор. Орест Городинський, пор. Омелян Герман, пор. Любомир Ортинський та автор цих рядків. Пішли до І УД також багато підстаршин і вояків Леґіону. Два роки доброго постійного вишколу й протипартизанської боротьби всіх їх загартували до всяких фізичних і психічних невигод, і всі вони залишилися вірні своїй вояцькій присязі, що її вони склали в Леґіоні на вірність Україні.

Всі ми зрозуміли, що в політиці немає сантименту. Ніхто нам нічого не дасть задармо, аж поки ми собі не виборемо того, чого бажаємо.

Про це хор. Богдан Крочак писав у своїх споминах таке:

«Чи намарне те все, що ми перетерпіли в Леґіоні? Ні. Ні... Ми побачили воєнний світ, чого б удома не бачили, ми здобули те, пощо виряджав батько сина в «Невольнику» на Січ, ми здобули знання воєнної штуки, і то в найважнішому її відтинку чи способі бою, а саме, щодо партизанських способів бою. Ми здобули прикмети, ті такі конечні прикмети вояка-революціонера, яких сьогодні вимагає від нас Україна, наша нація. Найважливіше - ми залишились не лише вірні нашій ідеї, але вірніші й завзятіші» («Дружини Українських Націоналістів у 1941-1942 роках», стор. 100).

Велику, хоч може назовні маловидну, корисну роботу для нашої справи проробив наш Леґіон на Білорусі, освідомлюючи білоруське населення про нашу і їхню визвольну боротьбу. Коли молоді білоруси голосилися до нашого Леґіону (в пор. Сидора були їх 150), то це вже був доказ, що наша освідомлююча праця не була даремною. Коли ж наші частини відходили зі своїх станиць, багато білоруських родин покидали свої села та йшли в невідоме, щоб не залишатися під большевицькими партизанами.

Зрозуміло, що така наша освідомлююча дія не подобалась Моху й він навіть заборонив нам співати українських пісень, бо ці пісні були національно-патріотичні, бойові, вояцькі й вельми подобались білоруському населенню.

Вояки Леґіону їздили на відпустки додому й там проводили також відповідну пропаґандивну дію, наголошуючи потребу збройної боротьби з окупантами.

Ми, старшини, часто використовували різні відправи командирів нашого відтинка чи й загального запільного, щоб інформувати старшин-німців про українську проблематику, про нашу боротьбу за визволення України. Це була добра, корисна пропаґандивна дія, бо ж старшини - це була інтеліґенція, яка загально мало була ознайомлена з українською справою, бо їй лише говорили, що Україна - це житниця Европи й що це має бути життєвий простір (лєбенсравм) для німецького народу.

Наш Леґіон визначався відвагою й обов'язковістю та дбайливим сповнюванням своїх вояцьких обов'язків і завдань. Недаром на останній старшинській відправі з участю старшин (з дев'яти куренів охорони середнього запільного відтинка) ген. фон Бах заявив, що український курінь найкраще охороняє свій відтинок. Не сказав він того з приємности, але зі справедливої розцінки факту.

Коли ж говорити про підсумки наших бойових дій, то наш Леґіон пробув рівно дев'ять місяців на партизанському справжньому фронті, хоч і не був вишколений до партизанської боротьби, і здобув бойову протипартизанську заправу в боях.

Нашому вояцтву приходилось воювати з большевицькими партизанами, знаменито вишколеними до партизанської боротьби, ознайомленими з тереном, що їх підсилювали постійно повітряні десанти, маючи безперебійне постачання усякої зброї та амуніції. Усе-таки, незважаючи на таку партизанську перевагу, ми успішно воювали з ними продовж згаданого часу. Ми не втратили ні однієї станиці й не дозволили партизанам знищити ані одного об'єкту, що був під нашою охороною. У боях Леґіон утратив 39 вояків, а ранені були 40 вояків на загальне число 650 вояків. Як я вже згадував, ми болюче відчували смерть кожного нашого вояка, бо це була втрата члена нашої дружньої вояцької сім'ї.

Такою спаяною, вояцькою сім'єю був наш Леґіон.