Передмова

Кому з українського громадянства у вільному світі не відомий полк. мґр Євген Побігущий-Рен?

Знають його широко теж і в Україні, де борзописні вислужники Москви частенько полюбляють облаяти полковника в їхніх писульках «фашистом», німецьким «коляборантом» і «лютим ворогом українського народу».

Ми знаємо полк. мґра Євгена Побігущого-Рена як українського прикладного вояка, який молоденьким юнаком вітав з радістю проголошення української державности на західноукраїнських землях у дні першого листопада 1918 року і, як сам згадує, цей день був найщасливіший у його житті, бо того дня він, молодий юнак, стояв уперше з рушницею на стійці. Можна сказати, що цей день і вирішив майбуття цього молодого юнака, бо з цього дня прослався йому довгий життєвий вояцький шлях - військова служба в Українській Галицькій Армії, з якою він пройшов усю епопею Визвольних Змагань, а далі служба в польській армії, де він завдяки своїй працьовитости та витривалости дослужився старшинської ранґи, брав участь у німецько-польській війні, був у полоні, потім служив у Дружинах Українських Націоналістів, неволився у в'язниці, а з неї пішов знову до військової служби в Дивізії «Галичина».

Знаємо полковника Євгена Побігущого-Рена також не лише як прикладного українського військовика-старшину, але і як активного, зразкового українського громадянина, який після закінчення Визвольних Змагань не примирився з існуючою невідрадною дійсністю на українських землях, а вступив до УВО, щоб продовжувати боротьбу за визволення України. Згодом став членом ОУН, займаючи в цій організації різні провідні пости. В повоєнних роках полк. Євген Рен не спочив у затишші від воєнних трудів, а навпаки, працював віддано й з посвятою в різних ділянках українського організованого життя, зокрема в ділянці виховання української молоді. В багатьох ділянках цього нашого організованого життя він працює і досі, незважаючи на свій поважний вік.

Відомо, що полк. Євген Рен людина скромна й безпретензійна. Не любить похвал і розголосу. Тому він не мав навіть наміру публікувати свої спомини, залишаючи їх лише на пам'ятку своїй найближчій рідні. Проте, чи не був би це великий прогріх супроти історії українського війська, щоб особа полк. Євгена Рена та його багатющий військовий досвід пішли в забуття? Адже ж він - український військовик, що пробув військову службу в чотирьох арміях і був учасником трьох війн.

Коли ж брати на увагу, яким великим авторитетом і пошаною втішається полк. Євген Рен серед членства нашої комбатантської організації - ОбВУ, а також і нашу довголітню дружню співпрацю з полковником і його справжнє побратимське сердечне відношення до нас, ми й вирішили не тільки його заохотити до публікації своїх споминів, але й допомогти йому в тому. Таким чином, нашими спільними зусиллями і з фінансовою щедрою допомогою полковника ми змогли видати друком його спомини.

«Мозаїка моїх споминів» - це роздуми автора про українське вояцтво, про його добрі й злі прикмети, його перемоги, успіхи, невдачі чи поразки. Водночас це теж і поради та вказівки багатого своїм військовим і воєнним досвідом українського старшини, щоб у майбутньому не повторювати таких чи інших помилок. Це поради, чому саме треба звертати основну увагу на добрий військовий вишкіл українського вояка і на вивчення його психології, на його вишкіл не як вояка-автомата, але як вояка-людину. Брак такого розуміння і незнання психології українського вояка саме й найгостріше були відчутні зі сторони чужинного командного складу в І УД УНА.

Здійснюючи видання друком споминів полк. мґра Євгена Рена, ми особливо вдячні пор. д-рові Святомиру M. Фостунові за редакційне опрацювання цих споминів і пані Марії Капустинській за переписання їх до друку.

Хай ці видані спомини-роздуми полк. мґра Євгена Рена будуть цінним набутком для нас, українських вояків, і стануть важливим причинком до історії українського війська в сучасному століттю, а водночас і пам'ятним подарунком авторові в його 81-ліття.

 

Головна Управа ОбВУ